Кожна газета програмує. Вона не лише відповідає на необхідність запропонувати в собі місце для актуальності, але також звертається до громадськості, яку складають її читачі. Зважаючи на це, видання Зомбі, що виходить у формі онлайн газети, передбачає подвійне ускладнення, яке дається взнаки вже на старті.
Особа Зомбі позначає собою певний поріг. Вона відображає затримку, присутність по обидві сторони часової прогалини. Вона не належить повністю ні до царства живих, ні до царства мертвих, це особа на розпутті. Але такою ж мірою як Зомбі вказує на щось, що присутнє, що залишається, що повертається знову і знову, Зомбі є і симптом того, що взагалі не може належним чином проявитися у свій час. Зомбі є так само й елементом теперішнього, який може з’явитися лише як щось позачасове.
Відповідно, Зомбі зачіпає різні відтинки часу і пропонує складну форму виявлення. Але не треба звертатися до присутнього в Зомбі минулого, щоб лише передати його квітучому майбутньому. Там де можна спостерігати захоплення повторюваною обіцянкою майбутнього, що неодмінно надійде, ми з Зомбі хотіли б окреслити позицію, яка передусім реєструє його стан розпуття. Наскільки просто це може прозвучати, Зомбі - про досвід часовості і про питання виявлення у часі.
Газета Зомбі досліджує долю українського сучасного мистецтва, що вмерло у своїй нещодавній подобі, яка була рімейком по відношенню до західної мистецької моделі, що її українська культура взяла за взірець після розвалу Радянського Союзу. Поміж інших симптомів це вмирання виявило себе у зникненні належного фінансування неприбуткових мистецьких інституцій. Сьогодні труп українського сучасного мистецтва ожив – позбавлений свідомості та волі, підконтрольний місцевому капіталу. Це мистецтво деінтелектуалізоване та відокремлене від дійсних соціальних проблем. Такий стан і справді можна вважати життям після смерті.
Зомбі з різних причин цікавиться українським досвідом мистецького гетто. Одна з них – те, що Зомбі хоче співвіднести цей досвід, який подекуди може видатися трагічним, з міжнародним становищем сучасного мистецтва. Тому що українська мистецька ситуація є брутальною карикатурою міжнародної, вона може являти собою ефективний інструмент критики останньої. Українська художня практика і пов’язані з нею знання можуть стати аргументами у полеміці з так званою неоліберальною моделлю культури.
Обираючи українське сучасне мистецтво темою газети, Зомбі визнає, що дійсність цього мистецтва розсіяна, що його скоріше можна знайти поміж прогалин і розривів, які формують грунт одночасся, радше ніж сьогодення. Це мистецтво обмежується виробництвом, яким воно ж і підтримується сьогодні - така, здається, безкінечна послідовність повторюваних подій. Але повернення такої розпорошеної пам’яті для Зомбі створює площину, де минуле і теперішнє зустрічаються аби перебувати разом у напрузі.
Пропозицію Зомбі складає поняття одночасся, що бере до уваги різні часо-місця.
Постають й інші питання. На приклад, як може практика і теорія мистецтва хоч якось відповісти на невдачу, чи скоріше на те, що мусило, але не виявляється в очікуваному майбутньому? Прореагувати на ті надії, які не здійснилися? На прогалину, що лишається? Чи ці прогалини завжди вписані у наші сьогоднішні практики і образи виявлення у сьогоденні?
Зомбі зважає на неможливість звернення до минулих досвідів, просто тому, що конкретні й рідкісні досвіди моментів колективної і громадської свободи і ті практики, що з ними пов’язані, трансформувалися і не можуть бути передані як такі.Та як Зомбі не намагається позиціонувати себе як таку можливість майбутнього вже в теперішньому, він не претендує на позицію анахронічної газети, що тримається за минуле, яке загубилося. Скоріше, він націлений на досвід тимчасових прогалин, які розривають історію.
Отож, Зомбі має справу з образами. Перший номер «Дублери» таким чином повертає це питання образів до досвіду появи, що відноситься до обидвох сторін тимчасової прогалини. Це робиться з огляду на декларації нових початків, нових жестів і образів, запозичених в попередників, приміряних заново. Який простір тоді можуть ці прогалини і копії запропонувати газеті?
Приклад того, як вони стають текстом - цитата. Цитування, як таке, є практикою, яка пов’язана з традицією і самою передачею, з поданням цитати, як чогось нового і побудові на ній нового. Але цитата виявляє двоїстий жест. Вона також деструктивна, бо вона завжди значить насильницький акт виривання з контексту. Цитата деконтекстуалізує, але водночас може бути розглянута як руйнування-спасіння того, що вона бере з контексту. З цитатою та з Зомбі приходять питання, які можуть завжди заново увійти в інший контекст, в той самий час залишаючись стороннім по відношенню до них - Щось що є у часі, але тимчасово позбавлене місця.
Якщо темою газети Зомбі є час та мова, то це спроба літературно звести різні позачасові голоси до розлогого хору, не голосів з різних часів, а текстів, що ніби промовляють зі своїх часо-місць до сьогодення. З «Дублерами» ми б хотіли переглянути деякі прогалини в українському сучасному мистецтві, так само як і форми показу, до яких вони відносяться, якими вони стають, чи в яких вони з’являються. Вибрані тексти, взяті з їх оригінального контексту, звертаються до питання, які модальності появи може сьогодні запропонувати простір сучасного мистецтва і його інституцій.
Нікіта Кадан, Інга Цімпріх, Зонке Гальман
2009
Переклад з англійської Кирила Католика