Алевтина Кахідзе
художниця, член Правління ЦСМ, куратор
У Києві одного разу трапилося така історія: колекціонер хотіла обміняти нещодавно куплені нею роботи на гарніші, які вона побачила на виставці. Перед художником постала дилема: обміняти картини чи ні? Це ілюструє невід’ємне протиріччя мистецької галереї: вона є магазином чи ні? Я дуже люблю цю історію, котра ілюструє таке внутрішнє протиріччя.
Проживши два роки закордоном, я не можу сказати, що зникла з поля уваги київського мистецького ринку, бо насправді ніколи там і не була. Я сумніваюся, чи треба ділитися своїми спостереженнями щодо теперішнього розвитку мистецького ринку в Києві, тому що боюся налякати людей. Якщо ви запитаєте мене, як структурований ландшафт кураторів, теоретиків і критиків у Києві, я просто не зможу віднайти жодної структури. За моїми спостереженнями, розвиток візуального мистецтва все ще великою мірою залежить від колекціонерів. Київські художники тримаються за ідею колекціонера. Вони уникають питання про те, чи має робота бути куплена, щоб визначити ї вартість. Вони так само уникають протистояти тому, що таке уявлення починає превалювати в свідомості колекціонерів.
Почуття сорому, котре супроводжує творення візуального мистецтва в Україні в порівнянні з економічною реальністю багатьох українських чи інших громадян, існуватиме, аж доки всі зможуть дозволити собі розкіш виробляти мистецтво.
Ціль ЦСМ, як і будь-якої неприбуткової мистецької інституції, – представляти мистецтво, коли достатньо відчути запах мистецького твору, аби насититися. Це фундаментальна різниця між неприбутковою мистецькою інституцією і комерційним майданчиком.
Механізм, за яким молоді художники виробляють і виставляють свої роботи в Києві, пов’язаний із законом попиту й пропозиції, але великі художники з’являються незалежно від цього попиту.
Я просто вірю, що форма презентації є частиною моїх проектів. Іноді презентація дорого коштує, іноді вона не вимагає жодних коштів і я волію дешевий спосіб. Крім цього, я бачу фундаментальну різницю між тим, коли грошей вимагає моя ідея, і тим, коли вони потрібні для презентації ідеї. У першому випадку я прошу аудиторію платити, у другому – беру відповідальність на себе. Я намагаюся чергувати перше і друге.